![]() |
| Привіт | Важливість папського візиту | |
| Автор | Богдан Скробач | |
| Дата | 30.06.2001 |
Візит Папи Івана Павла ІІ до України був його 94-им міжнародним візитом. Також це був перший візит, на який Папа не отримав офіційного запрошення від найбільшої церкви країни. Православна церква, яка знаходиться під юрисдикцією московського патріархату, засудила його візит як спробу навернути їх вірян до католицизму. Така небажана точка зору додала труднощів Папі в донесенні однієї із цілей свого візиту, а саме - цілі примирення після близько 1000-річного розколу між католицизмом та православ'ям. Прибувши в Україну, папа запросив православну церкву піти на взаємні пробачення за міжконфесійні конфлікти далекого й не дуже минулого. Однак, православна церква московського патріархату не сприйняла його слів. Вона також відмовилася відвідати зустріч папи із представниками всеукраїнського собору церков та релігійних організацій. Хоча дві інші православні церкви - київського патріархату та автокефальна таки відвідали цю зустріч. Хоча й православна церква московського патріархату відкинула слова примирення понтифіка, його візит досі має велику важливість для України. Як незалежна країна, Україна шукає шляхів ствердження свої державності. На світовому рівні Папа римський дав Україні легітимність та ствердження. Коли Папа Іван Павло заговорив до України словами найвідомішого поета 19-го століття Тараса Шевченка, "Ніде у світі немає іншої України", він надав народові легітимність. Коли він заговорив до мас українською мовою, від дав Україні ствердження. Це дуже важливо для країни, яка була під гнітом іноземних держав століттями. Зачислення папою до лику святих двадцяти вісьмох українців, які постраждали від радянського та нацистського гніту було також важливим для української нації. У цьому столітті Україна зазнала жахливих смертей та руйнувань по всій своїй території. У 1933 році понад 7 мільйонів осіб були заморені до смерті штучним голодом, санкціонованих Кремлем. Менше ніж за десять років поспіль, понад десять мільйонів осіб загинуло впродовж нацистської окупації. У 1946 році Сталін ліквідував греко-католицьку церкву. Понтифік нагадав про "українську землю, просякнуту кров'ю мучеників". Зарахування до числа блаженних було визнанням того, що злочини проти людства чинилися в Україні. У минулому блаженні не визнавалися, тому що їхнє існування могло б навести на виникнення бажання в українців створити свою українську державу. Нація не спроможна збудувати нове майбутнє, якщо вона й досі несе у своїй мовчанні рубці звірячих злочинів, вчинених проти неї в минулому. Зарахуванням до числа блаженних, папа засвідчив існування цих злочинів та тих, хто постраждав внаслідок них. Це дозволить Україні остаточно почати відвернутися від минулого та дивитися в майбутнє. У своїй прощальній промові Папа висловився щодо минулого та майбутнього України. "Хоч болять ще незагоєні жахливі рани, отримані протягом нескінченних років пригноблення, диктатури й тоталітаризму, під час яких заперечувались та зневажались людські права, ти, український народе, з довір'ям дивись в майбутнє. Це час сприятливий! Це час надії та відваги!" |